ИД "Мой компьютер"   "Игроград"   "Реальность фантастики"   Ассамблея "Портал"
Сделать стартовой   

 
Домашняя страница
Расширенный поиск
E-mail

 

N 16 (447)




МОЙ КОМПЬЮТЕР




  Новости:

 
МК
Украина
Игры
Интернет
Железо
Софт
Пресс-релизы

  Статьи:

 
Уголок читателя
Прочее
Имеющий уши
Программирование
Интернет
Железо
Софт
Игры


 
КОНКУРСЫ



Правила конкурсов

Конкурс "АВЧ"

Рейтинг победителей


ОПРОС

Вы посещаете нас:
первый раз
1-2 раза в месяц
1-2 раза в неделю
1-2 раза в день
более 2-х раз в день Что привело Вас к нам?
поиск информации
интерес к статьям
интерес к новостям
любопытство
реклама
другое








боулинг

ads.mycomputer.ua

ads.mycomputer.ua

ads.mycomputer.ua

ads.mycomputer.ua

ads.mycomputer.ua













Argumentum ad ignorantiam!

 

статьи
Имеющий уши



 

Прочее  
Музыка  
Софт  
Железо  




    Музыка


Музика для софта і скрипки

Віктор В.ПУШКАР
N 10 (389) 03.03.2006


Українській музичний авангард — чи є такий? Тим, хто знайомий з предметом нашої розмови, і тим, хто має сумніви щодо самій його наявності, дуже рекомендую послухати. А для початку — прочитати інтерв’ю. Місце події — Національна музична академія, лабораторія електронної музики. Де наявна певна кількість помірно старих Маків, фундаментально запакованих звуковим софтом.

В.П. Оцей чарівний ящик, про який колись говорив Кейдж — чи в ньому є всі потрібні композитору звуки?

А.З. Якщо музика видається композитору як сума потрібних звуків, в нього насправді тяжка доля :-). Знаю, що є люди, які рухаються в цей бік, накопичують колекції самплів. Цей момент мене мало цікавив, хіба що зібрати бібліотеку для студентів в навчальних цілях. Для мене електронний синтез — це зміна способу музикування. Як процесу безкінечного незнання.

В.П. Якщо ми намагаємось провести межу між електронною музикої і всякої іншою. Цієї межі або нема, або є якась приблизна?

А.З. Кожна з цих відповідей буде адекватною. Це залежить від людини, від її ставлення до процесу. Є певні асоціації кожного інструмента з якоюсь емоцією, настроєм. Цей момент музичної пам’яті часто перебільшується або тлумачиться помилково. Для мене музична пам’ять полягає в іншому, не в накопиченні цих культурних завалів, не в естетиці, а в процесі безпосереднього слухання. Це балансування між культурою та абсолютно індивідуальним, абсолютно відкритим досвідом. В електронній музиці з власним досвідом дещо легше.

В.П. Тобто для традиційних інструментів є більше очікувань того, що ми маємо почути?

А.З. Звичайно, для слухача є певний момент програмування чи самопрограмування. Ми заходимо в філармонію, ми бачимо камерний оркестр, нам важко очікувати, що замість солодкого Вівальді почуємо партитуру Лахенмана з шумчиків і скрипів. Упередженість більше створюється публікою, ніж композитором.

В.П. Сьогодні Ви слухали з Вашими студентами музику Штокгаузена 1967 року. Якщо порівняти її з тим, що в 1967 році можна було почути в місті Київ, або навіть з тим, що в Києві найчастіше можна почути зараз… Наскільки електронний авангард почав або не почав впливати на масову свідомість?

А.З. Поки важко говорити про місце електронного авангарду в звичайному житті. Академічна музика взагалі набуває ознак гето, навіть в Західній Європі. Щодо 1967 року, речі, багато в чому аналогічні тим, що ми чули у Штокгаузена, можна було почути в українського композитора Леоніда Грабовського. Наприклад, його тріо для контрабасу, скрипки і фортепіано. Тоді ж були написані його «Гомеоморфії», перша з яких взагалі ніколи не виконувалась через свою суперскладність. 60–і для України — це взагалі дуже романтична епоха, вибух авангарду, який вже навряд повториться в тих самих формах. Хоча знання про те, що відбувається за кордоном, було дуже фрагментарне.

Чому це не відбувається зараз, в начебто більш сприятливих умовах? Тоді народ мало не в тюрми потрапляв через ці музикування, а дехто навіть і в тюрми. Зараз начебто все можна. Але електронний авангард не стає напрямком академічної музики. Можливо, вихід в тому, щоби голова Спілки композиторів Євген Станкович написав електронний твір :-). Як свого часу у Франції П’єр Булєз написав електроакустичне тріо, а потім він же заснував електронний інститут IRCAM. Булєз відчував себе абсолютно сучасною людиною, навіть першопроходцем. В Україні мало хто з композиторів так себе відчуває…

В.П. Тобто навіть в 60–і дехто мав внутрішню потребу писати або грати авангардну музику. Їм заважали, навіть переслідували, а вони все одне цим займались. Чому зараз відбувається гальмування?

А.З. Справа в першу чергу в самих композиторах. Більшість в той бік навіть і не дивиться. Сільвестров зараз, або в 90–і — це важко порівняти з тим, що він робив в 60–і. Простіше зрозуміти це стосовно людей, які народились в 1930–і. Зовсім складно виправдати відсутність експериментів в молодих. Думаю, вони стають жертвами надто консервативної музичної освіти. Винятки є; цікавий композитор Данило Перцов, ще декілька людей, поки маловідомих. Освіта має давати актуальні, сучасні знання. Цікаво, що після поїздки на закордонне стажування наші студенти приїздять зовсім іншими людьми.

В.П. Якщо сказати зовсім просто, там з людей знимають гальма?

А.З. Відкривається більше інформаційних джерел; вони включаються в процес творення живої і акутальної музики. В Києві вони слухають щось сучасне півтора тиждні на рік, в абсолютно пресованому вигляді. Я маю на увазі Київ-м’юзікфест, де організатори серйозно пишаються тим, що вкладають у 10 днів 50 концертів.

В.П. А чи є хоча б одна людина, що послухала всі 50 концертів?

А.З. Це неможливо просто фізично. Навіть якщо стрибати з автомобіля в зал, а потім одразу в інший. За такої організації музика стає справою маленької секти, якихось осіб, що самі пишуть і самі це слухають. Потрібне залучення некомпозиторських і неакадемічних кіл, щоб привернути увагу до цього. Мають бути нормалізовані контакти із світом. Парадоксально, але фестивалі працюють на те, щоб нас не знали. Хоча проводять їх з зовсім протилежними намірами.

В.П. А чи є взагалі в когось план? Наприклад, трохи розтягнути фестиваль у часі, поділити артистів за жанрами. Щоби у електронщиків було своє свято.

А.З. Іноді це якраз вдається. Але міністерство культури так і не переключилось на фінансування цих окремих заходів. Давно були розмови, що мають бути якісь інші шляхи розгляду проектів, крім як через творчі спілки. Спілка композиторів теж не проти електронної музики, саме через Спілку фінансувались проекти Електроакустика–2003, –2005, фестиваль Енвізія. Тут мають бути менеджери, продюсери, для яких організація фестивалю — нормальна, звичайна справа. Коли цим займаються композитори, виходить трохи непрофесійно.

В.П. Як часто Ви ходите в Оперний театр? Чи виникало у Вас бажання написати оперу? А може, опера вже є, тільки її не ставлять?

А.З. Для оркестру я давно пишу. Це моє перше серйозне захоплення; і навіть конкурс на навчання в IRCAM я виграла завдяки оркестровому твору. В театр Опери і балету ходжу в дуже крайніх випадках; воджу дитину, просто щоб показати — є такий театр. В основному величезні розчарування. Хоча оркестр там гарний, хор теж. Сам підхід до постановок лишає бажати кращого. Я б задоволенням робила речі великого формату. Камерну оперу я колись писала, ставили її, можна сказати, самотужки. В театрі вона могла б піти нормально. У вирішенні простору сцена — глядацький зал в Опері є певні очікування, які порушити важко.

Колись мені Андрій Жолдак серйозно казав, що хоче зі мною працювати, зробити щось музичне. Сподіваюсь, ми повернемось до цієї розмови. Ще варто згадати Богомазова. Це люди, які вміють працювати з простором. На жаль, від режисерів Оперного я не бачила робіт, які мені сподобались.

В.П. Ми згадали Вашого сина. А що слухає син?

А.З. Звичайно, як людина, яка займається музикою, він слухає багато оркестрових творів, особливо ті, де є сольне фортепіано. Але в класі у них теж слухають різні хард-рокові штуки, практично вся історія рок-музики. Найбільше, я думаю, йому подобаються джаз-рокові речі — Weather Report, Pat Metheney…

В.П. В чому, на Ваш погляд, полягає різниця між людиною з музичною освітою і без освіти? Скажімо, Ви слухаєте ансамбль. Чи можете відрізнити, в кого з учасників є освіта?

А.З. Ні, не можу. Особливо якщо йдеться про імпровізаційну музику. Дуже часто музична освіта не гарантує здатності людини імпровізувати, або взагалі грати в ансамблі. І навпаки. Хто б міг сказати за музикою, що Олександр Нестеров закінчив вечірню музичну школу? Індивідуальний досвід не пов’язаний напряму з освітою. Ансамблева гра формує особистість швидше, ніж сольна.

Наприклад, в США режисер кіно ніколи не має диплома режисера кіно. Там буде написано що завгодно, крім слова «режисер». Ти стаєш ним, коли знімеш своє кіно. Напевне, в музиці є щось подібне. Ти стаєш чимось чи кимось просто в процесі свого власного життя.

В.П. Якщо ми порівняємо ситуацію академічної музики і маскульту у Франції з вже обговореною українською ситуацією. Чи є там взаємодія, чи теж композитори діють як сектанти?

А.З. У Франції це виглядає інакше. Якщо ми потрапимо в «Містечко музики» при IRCAM, там постійно щось відбувається. Наприклад, крім електроніки можна потрапити на курси тувинського горлового співу, або на якусь конференцію про зв’язок музики і відео. Це відкриті заходи для всіх цікавих, з освітою і без. Процес проходить явно. Все, що звучить зараз, є сучасним. Тібетська народна музика, болгарський фолковий вокал, арабські струнні і індійські ударні. І тут же авангардна французька електроніка.

Кожні вихідні проходять заняття з дітьми, з дорослими любителями, які бажають навчитись грати або програмувати. До цього долучають джазменів і навіть поп-музикантів. Танцівники вчаться використовувати в танці MIDI-датчики для синтезу. Бачили фільм Бессона «Дансер» :-)? Тобто якась відстань між академічною музикою і рештою світу є. Разом з тим є державна програма, спрямована на зменшення цієї відстані. Високі технології мають бути відкриті для людей. Хоча раніше IRCAM був закритою академічною установою. Можна сказати, що це якась комерціалізація. Але завдяки цьому культурне житття Франції стає цікавішим.

В.П. Отже, електроніка за певних умов має бути доступною навіть дітям? Що б Ви радили з музичних іграшок? Наприклад, учбові клавішні щось дітям дають?

А.З. З мого досвіду викладання у дітей очевидно, що навіть в дуже ранньому віці в дітей є інтерес до різних звуків. Це нормально. Інша річ, що в більшості інструментів є функція автоакомпаніменту, стилі тощо. В цьому плані діти стають ближчими до комерційного репертуару.

( В.П. — я б сказав, до дешевої комерції, до гри в кабаку. Навіщо морочитись, якщо вся попса вже записана в інструмент?)

А.З. У мене були такі випадки, коли дитині купували синтезатор і після того вона взагалі кидала займатись композицією. Тому вчитись таки краще на роялі. Можна вщипнути струну, прикласти вухо до деки. І жодних автостилів :-).

В.П. Якщо ми візьмемо софт від IRCAM і комерційний софт, призначений для ширшого користувача, тобто рок-музиканта або ді-джея, чи є між ними якась принципова різниця, або просто прірва?

А.З. Прірва була раніше. Мені здається, що зараз ця різниця зменшується.

Зараз можна сказати, що лишилась певна частина лабораторного, експериментального софта. Інша частина має широке комерційне застосування в продакшн-студіях. Наприклад, MAX\MSP. Це американська фірма Cycling’74, але IRCAM розробив для неї багато модулів і плагинів.

Я звикла до інтерфейсу Patchwork, важко навзвати мене людиною, яка дуже швидко освоює програми; я скоріше консервативний користувач. За певними розробками слідкую регулярно. Supercollider, Csound — не можу сказати, що володію ними зповна, але іноді користуюсь.

В.П. Гонку озброєнь © треба періодично зупиняти. Щоб, власне, пограти музику. Все-таки — наскільки має значення, на чому грати?

А.З. Колись скрипаль, який ознайомився з Patchwork, спитав мене: «Це скрипка, я витратив на неї 25 років життя, я знаю, що вона того варта. Чи варто витрачати 25 років життя на Patchwork? Це програма, вона буде весь час змінюватись…» Такі речі порівняти важко, але зрештою і скрипка, і софт є музичними інструментами. Чим довести, що Open Music кращий за Patchwork, або за скрипку?

В.П. Треба влаштувати змагання. Де один гратиме на Patchwork, а інший — на скрипці. Або, як Ви вже зробили, написати твір, де скрипка і Patchwork звучать разом…

P.S. Читач може мені повірити, що в Алли це вийшло. Як, сподіваюсь, вийде ще багато цікавої музики… Наостаннє трохи лінків:

• anm.odessa.ua/mic/u-Zagaykevych.html — біографія Алли Загайкевич, включно із списком творів.

• nexsound.org/zagaykevich.html — сторінка на сайті лейблу Nexsound, який видав дещо з її записів.







Расширенный поиск 
 

О проекте  Рекламодателям  Карта сайта  Контакт  Обратная связь 

© ИД "Мой компьютер"®, 1998-2004